Телмісартан-Тева табл. 80мг №28

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. телмісартан є пероральним специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину ii (тип at1) . ii у місцях його зв'язування з різновидом at1-рецепторів, через які опосередковується дія ангіотензину ii. sub> -рецептором на тривалий час, не надаючи на нього навіть часткового агоністичного впливу. AT-рецептори. Функціональна роль цих рецепторів не з'ясована, як і ефект їхньої можливої ​​стимуляції ангіотензином II, рівні якого підвищуються телмісартаном. Він не призводить до інгібування ангіотензинперетворюючого ензиму (кінінази II), ферменту, який також розщеплює брадикінін. Тому не очікується побічної дії, опосередкованої брадикініном.

У людини доза 80 мг телмісартану майже повністю гальмує викликане ангіотензином II підвищення артеріального тиску. Інгібіторний ефект зберігається протягом доби та визначається до 48 год.

Фармакокінетика. Телмісартан швидко абсорбується, але кількість абсорбованого препарату неоднакова. Середня біодоступність телмісартану становить близько 50%.

При застосуванні телмісартану з їжею зменшується AUC для телмісартану від приблизно 6% (доза 40 мг) до близько 19% (доза 160 мг). Через 3 години після прийому концентрація в плазмі стає такою ж, як і при застосуванні телмісартану без їжі. Вважається, що незначне зменшення AUC не знижує терапевтичної ефективності препарату. Немає лінійної залежності між дозою та рівнем у плазмі крові. C _max і меншою мірою AUC збільшуються диспропорційно при дозах вище 40 мг.

Телмісартан значною мірою пов'язується з білками плазми крові (понад 99,5%), головним чином з альбумінами та α₁-кислим глікопротеїном. Середній обсяг розподілу (V_ss) у стані рівноваги становить приблизно 500 л.

Телмісартан метаболізується шляхом кон'югації в глюкуронід вихідної сполуки, яка не має фармакологічної активності.

Телмісартан характеризується біекспоненційною фармакокінетичною кривою з термінальним T _½ більше 20 год. C _max у плазмі крові та меншою мірою AUC збільшується непропорційно дозі.При застосуванні телмісартану в рекомендованих дозах клінічно значущої кумуляції не виявлено. Концентрація в плазмі була вищою у жінок, ніж у чоловіків, без відповідного впливу на ефективність.

Після прийому (і внутрішньовенного) введення телмісартану майже повністю виводиться з калом, переважно у незміненому вигляді. Кумулятивна екскреція із сечею становить менше 1% прийнятої дози. Загальний кліренс плазми крові (CL _tot ) високий (близько 1000 мл/хв) порівняно зі струмом крові через печінку (близько 1500 мл/хв).

Особливі категорії пацієнтів

Діти. Фармакокінетика двох доз телмісартану була оцінена як вторинна мета для гіпертензивних пацієнтів (n=57) у віці від 6 до 18 років після прийому телмісартану в дозі 1 або 2 мг/кг маси тіла протягом 4 тижнів лікування. Фармакокінетичні цілі включали визначення рівнів телмісартану у стабільному стані у дітей та підлітків та дослідження відмінностей, пов'язаних з віком. Хоча дослідження було недостатнім для достовірної оцінки фармакокінетики у дітей віком до 12 років, результати в цілому відповідають даним, отриманим для дорослих, і підтверджують нелінійність телмісартану, зокрема, для C _max.

Стать. C _max та AUC у жінок приблизно в 3 та 2 рази відповідно вище, ніж у чоловіків.

Пацієнти похилого віку. Фармакокінетика телмісартану не відрізняється у пацієнтів похилого віку та молодше 65 років.

Пацієнти з порушенням функції нирок. У пацієнтів з помірним, середнім та тяжким ступенем ниркової недостатності відзначали підвищення у 2 рази концентрації у плазмі крові. Однак у пацієнтів з нирковою недостатністю, які підлягають діалізу, виявлено низьку концентрацію у плазмі крові. Телмісартан має високу спорідненість з білками плазми у пацієнтів з нирковою недостатністю і не може бути виведений діалізом. У пацієнтів з нирковою недостатністю T _½ не змінюється.

Пацієнти з порушеннями функції печінки. Фармакокінетичні дослідження у пацієнтів із порушеннями печінки продемонстрували підвищення біодоступності приблизно до 100%. У пацієнтів із печінковою недостатністю T _½ не змінюється.

Показання

Аг. лікування есенціальної АГ у дорослих.

Профілактика серцево-судинних захворювань. Зниження захворюваності на серцево-судинні нозології у пацієнтів з:

• вираженими проявами атеротромботичного серцево-судинного захворювання (ІХС, інсульт або захворювання периферичних артерій в анамнезі);
• цукровим діабетом II типу з діагностованим ураженням органів-мішеней.

Застосування

Телмісартан-тева слід застосовувати 1 раз на добу внутрішньо з достатньою кількістю рідини,незалежно від їди.

Лікування АГ. Рекомендована доза становить 40 мг на добу. Для деяких пацієнтів достатньою буде доза 20 мг на добу. Якщо рівень АТ не знижується до бажаних цифр, можна підвищити дозу максимально до 80 мг 1 раз на добу. Телмісартан-Тева можна призначати у комбінації з тіазидними діуретиками, такими як гідрохлортіазид, які виявляють додатковий ефект щодо зниження АТ при призначенні разом з телмісартаном. При вирішенні питання підвищення дози слід мати на увазі, що максимальний гіпотензивний ефект настає через 4-8 тижнів від початку лікування.

Профілактика серцево-судинних захворювань. Рекомендована доза становить 80 мг один раз на добу. Невідомо, чи ефективна доза телмісартану 80 мг для зниження рівня серцево-судинної захворюваності.

На початку лікування телмісартаном з метою зниження ризику серцево-судинних захворювань рекомендується проводити ретельний контроль артеріального тиску. Може виникнути потреба у відповідній корекції схем застосування препаратів, які знижують артеріальний тиск.

Порушення функції нирок. У хворих з нирковою недостатністю легкого або середнього ступеня тяжкості потреби корекції дози немає. Існує обмежений досвід застосування у пацієнтів з нирковою недостатністю або на гемодіалізі. Для цих пацієнтів низька початкова доза, що рекомендується, становить 20 мг.

Порушення функції печінки. Для хворих з порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня доза не повинна перевищувати 40 мг на добу. Пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки препарат протипоказаний.

Хворі похилого віку. Корекція дози не потрібна.

Протипоказання

Гіперчутливість до діючої речовини або будь-якої з допоміжних речовин препарату.

Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. Застосування у період вагітності або годування груддю). Обструктивні захворювання жовчних проток. Тяжкі порушення функції печінки. Дитячий вік віком до 18 років. Протипоказано одночасне застосування телмісартану та аліскіренсодержащих препаратів у пацієнтів з цукровим діабетом або порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації 60 мл/хв/1,73 м ² ) (див. ВЗАЄМОДІЇ та ФАРМАКОЛОГІЧНІ).

Побічні ефекти

Серйозні побічні явища, що включають анафілактичні реакції та ангіоневротичний набряк, можливі в окремих випадках, також спостерігалася опн.

Інфекційні захворювання та інвазії: інфекційні захворювання верхніх дихальних шляхів (включаючи фарингіт та синусити), інфекційні захворювання сечового тракту (включаючи цистит), сепсис (у тому числі з летальним кінцем) ¹ .

Порушення з боку системи крові та лімфатичної системи: анемія, тромбоцитопенія, еозинофілія.

Порушення з боку імунної системи: підвищена чутливість, анафілактичні реакції.

Порушення обміну речовин, метаболізму: гіперкаліємія, гіпоглікемія (у хворих на цукровий діабет).

Психічні розлади: депресія, безсоння, занепокоєння.

Неврологічні розлади: непритомність, сонливість.

Порушення з боку органу зору: порушення зору.

Порушення з боку органу слуху та вестибулярного апарату: вертиго.

Порушення з боку серцево-судинної системи: брадикардія, тахікардія, артеріальна гіпотензія ², ортостатична гіпотензія.

Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: задишка, кашель, інтерстиційна хвороба легень.

Випадки інтерстиціальної хвороби легень спостерігалися тимчасово при застосуванні телмісартану в період постмаркетингових спостережень. Проте причинний взаємозв'язок не встановлено.

Порушення з боку травної системи: біль у животі, діарея, диспепсія, метеоризм, блювання, дискомфорт у ділянці шлунка, сухість у роті, дисгевзія.

Розлади гепатобіліарної системи: порушення функції печінки/розлади функції печінки. Повідомлялося, що пацієнти японської національності більш схильні до цих побічних реакцій.

Порушення з боку шкіри та підшкірної клітковини: гіпергідроз, свербіж, висипання, еритема, ангіоневротичний набряк (у тому числі з летальним наслідком), медикаментозний дерматит, токсичний дерматит, екзема, кропив'янка.

Порушення з боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: міалгія, біль у спині (наприклад ішіас), м'язові судоми, артралгія, біль у кінцівках, біль у сухожиллях (тендінітоподібні симптоми).

Порушення з боку сечовидільної системи: порушення функції нирок, у тому числі ГНН.

Загальні порушення: біль у грудях, астенія (слабкість), грипоподібні симптоми.

Лабораторні показники: підвищення рівня креатиніну в крові, підвищення рівня сечової кислоти в крові, підвищення рівня печінкових ферментів, підвищення рівня КФК у крові, зниження рівня гемоглобіну.

Опис окремих побічних реакцій

Сепсис. Повідомлялося, що у пацієнтів, які приймали телмісартан, виявлено більш високу частоту випадків сепсису порівняно з тими, хто отримував плацебо. Це може бути як випадковістю, так і ознакою процесу, суть якого поки що невідома.

Гіпотензія. Цю побічну реакцію відзначали часто у пацієнтів з контрольованим АТ, які лікувалися телмісартаном для зниження серцево-судинних захворювань на додаток до стандартної терапії.

Порушення функції печінки/печінкові розлади. За постмаркетинговими даними,більшість випадків порушень функції печінки/печінкових розладів відзначали у пацієнтів японської національності. Пацієнти японської національності більш схильні до цих побічних реакцій.

Інтерстиціальна хвороба легень. Випадки інтерстиціальної хвороби легень спостерігалися тимчасово при застосуванні телмісартану під час постмаркетингових спостережень. Проте причинний взаємозв'язок не встановлено.

¹ Повідомлялося про підвищення частоти випадків сепсису при лікуванні телмісартаном порівняно з такою при застосуванні плацебо. Це може бути випадковим проявом чи пов'язані з механізмом, дія якого нині невідомо.

² Повідомлялося як часто виникає у пацієнтів з контрольованим АТ, які отримували лікування телмісартаном для зниження кардіоваскулярної захворюваності додатково до стандартної терапії.

Особливі вказівки

Вагітність. у період вагітності не можна розпочинати лікування антагоністами рецепторів ангіотензину ii. якщо продовження терапії не можна вважати вкрай необхідним для пацієнтки, яка планує вагітність, їй слід перейти на альтернативну антигіпертензивну терапію, яка має встановлений профіль безпеки для застосування під час вагітності. при встановленні вагітності лікування антагоністами рецепторів ангіотензину ii необхідно негайно припинити та при необхідності розпочати альтернативне лікування (див. протипоказання та застосування у період вагітності або годування груддю).

Печінкова недостатність. Телмісартан-Тева не слід застосовувати у пацієнтів з холестазом, обструктивними захворюваннями жовчної системи та тяжкою печінковою недостатністю, оскільки телмісартан в основному виводиться з жовчю. У пацієнтів із цими захворюваннями зменшується печінковий кліренс телмісартану. Слід з обережністю застосовувати Телмісартан-Тева у пацієнтів із печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня.

Реноваскулярна гіпертензія. Існує ризик виникнення серйозної гіпотензії та ниркової недостатності у пацієнтів з двостороннім стенозом ниркової артерії або стенозом ниркової артерії єдиної нирки при лікуванні препаратами, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему.

Ниркова недостатність та трансплантація нирки. При застосуванні препарату у хворих з порушеннями функції нирок рекомендується періодично контролювати рівень калію та креатиніну у плазмі крові. Досвіду застосування препарату у хворих після трансплантації нирок немає.

Зниження внутрішньосудинного об'єму рідини. Симптоматична гіпотензія, особливо після першої дози препарату, може виникнути у хворих зі зменшеним ОЦК або гіпонатріємією, які виникли внаслідок інтенсивної діуретичної терапії, дієти з обмеженням солі або діареї та блювання.Такі стани слід коригувати перед застосуванням препарату. Перед початком лікування необхідно нормалізувати рівень натрію та об'єм внутрішньосудинної рідини.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Існують докази, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену підвищує ризик гіпотензії, гіперкаліємії та знижує ниркову функцію (зокрема ГНН).

Тому подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи при додаванні інгібітору АПФ до антагоністу рецепторів ангіотензину II) не рекомендується. Якщо подвійна блокада вважається абсолютно необхідною, вона повинна проходити лише під наглядом фахівця та за умови постійного ретельного моніторингу функції нирок, електролітів та АТ.

Інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину II не повинні використовуватися одночасно у пацієнтів з діабетичною нефропатією.

Інші стани, що супроводжуються стимуляцією ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. У хворих, тонус судин яких та функція нирок значною мірою залежать від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад у хворих з тяжкою застійною серцевою недостатністю або вираженою хворобою нирок, включаючи стеноз ниркової артерії), лікування препаратами, які також впливають на цю систему може викликати гостру артеріальну гіпотензію, гіперазотемію, олігурію або рідше - ГНН.

Первинний альдостеронізм. Зазвичай пацієнти з первинним альдостеронізмом не реагують на антигіпертензивні препарати, що пригнічують ренін-ангіотензинову систему, тому призначати телмісартану хворим у такому стані не рекомендується.

Стеноз мітрального та аортального клапанів, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і при застосуванні інших вазодилататорів, слід обережно призначати препарат хворим з мітральним та аортальним стенозом або обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.

Гіперкаліємія. Застосування препаратів, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, може спричинити гіперкаліємію. У хворих похилого віку, пацієнтів з нирковою недостатністю, хворих на діабет, пацієнтів, які одночасно отримують інші препарати, здатні підвищувати рівень калію, та/або у пацієнтів з інтеркурентними захворюваннями гіперкаліємія може призвести до смерті.

Перед одночасним застосуванням препаратів, що пригнічують ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, слід оцінити співвідношення користі та ризику.

Основні фактори ризику гіперкаліємії, які слід взяти до уваги: ​​

• цукровий діабет, ниркова недостатність, вік (70 років);
• комбінація з одним або декількома препаратами, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, та/або з харчовими добавками,містять калій. Лекарственные средства или терапевтические классы препаратов, которые могут спровоцировать гиперкалиемию, включают калийсодержащие заменители соли, калийсберегающие диуретики, ингибиторы АПФ, антагонисты рецепторов ангиотензина II, НПВП (включая селективные ингибиторы ЦОГ-2), гепарин, иммунодепрессанты (циклоспорин или такролимус) и триметоприм;
• інтеркурентні прояви, зокрема дегідратація, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз, порушення функції нирок, несподіване погіршення стану нирок (наприклад, інфекційні хвороби), лізис клітин (наприклад, гостра ішемія кінцівок, рабдоміоліз, тяжка травма).

Рекомендується ретельний контроль калію в плазмі у пацієнтів, які належать до групи ризику.

Сорбіт. Препарат містить сорбіт (E420), тому його не слід призначати хворим зі спадковою непереносимістю фруктози.

Етнічні відмінності. Як було виявлено при призначенні інгібіторів АПФ, телмісартан та інші блокатори рецепторів ангіотензину менш ефективні для зниження АТ у пацієнтів негроїдної раси порівняно з представниками інших рас, можливо тому, що рівень реніну у пацієнтів негроїдної раси з АГ менший, ніж у представників інших рас .

Інші. Як і при застосуванні інших антигіпертензивних засобів, надмірне зниження артеріального тиску у пацієнтів з ІХС та ішемічною кардіопатією може призвести до розвитку інфаркту міокарда або інсульту.

Діабетичні пацієнти, які лікуються інсуліном або гіпоглікемічними лікарськими засобами. У пацієнтів, які отримують інсулін чи протидіабетичні препарати, може виникнути гіпоглікемія. У цих пацієнтів необхідно контролювати рівень глюкози в крові, а також це слід врахувати під час корекції дози інсуліну або протидіабетичних засобів.

У хворих на цукровий діабет, кардіоваскулярними ризиками (пацієнти з цукровим діабетом, супутніми захворюваннями коронарних артерій) ризик розвитку інфаркту міокарда з летальним наслідком та раптового кардіоваскулярного летального наслідку може бути вищим при лікуванні антигіпертензивними препаратами. II та інгібітори АПФ. У хворих на цукровий діабет перебіг супутніх захворювань коронарних артерій може бути безсимптомним і тому вони можуть бути недіагностованими. Хворих на цукровий діабет слід ретельно обстежити, наприклад, стресовим тестуванням, щоб виявити та лікувати супутні захворювання коронарних артерій до того, як призначити препарат.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Вагітність. Препарат протипоказано застосовувати у вагітних або жінок, які планують вагітність. Якщо під час лікування лікарським засобом підтверджується вагітність, його застосування слід негайно припинити та, якщо необхідно,замінити іншим лікарським засобом, дозволеним для застосування у вагітних.

Немає достатніх даних про застосування телмісартану у вагітних.

Епідеміологічне обґрунтування ризику тератогенності внаслідок застосування інгібіторів АПФ у І триместр вагітності не було переконливим, проте не можна виключити невеликого підвищення ризику. Хоча немає контрольованих епідеміологічних даних щодо ризику тератогенності при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину II, подібні ризики можуть існувати для цього класу лікарських засобів. При плануванні вагітності слід заздалегідь замінити препарат на інший гіпотензивний засіб із встановленим профілем безпеки для застосування під час вагітності. При встановленні вагітності лікування антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ слід негайно припинити та за необхідності розпочати альтернативне лікування.

Як відомо, застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II у II та III триместрах вагітності викликає фетотоксичність у людей (порушення функції нирок, олігогідрамніон, затримка формування кісток черепа) та неонатальну токсичність (ниркова недостатність, гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ почали з ІІ триместру вагітності, рекомендується провести УЗД функції нирок та кісток черепа плода. Стан новонароджених, матері яких приймали антагоністи рецепторів ангіотензину II, необхідно ретельно контролювати наявність артеріальної гіпотензії.

Годування груддю. Оскільки немає інформації щодо застосування телмісартану у період годування груддю, не рекомендується його застосування та необхідно використовувати альтернативні методи лікування із встановленими профілями безпеки під час годування груддю, особливо новонароджених чи недоношених немовлят.

Фертильність. У ході доклінічних досліджень не виявлено впливу телмісартану на фертильність чоловіків та жінок.

Діти. Ефективність та безпека застосування препарату у дітей віком до 18 років не досліджувалися.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. При застосуванні антигіпертензивної терапії іноді можуть виникати стани запаморочення або сонливості. Тому за потреби керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами слід це враховувати.

Взаємодія

Дігоксин. при одночасному застосуванні телмісартану та дигоксину відзначали середнє підвищення cmax дигоксину в плазмі крові (на 49%) та мінімальних концентрацій (на 20%). на початку прийому, у разі корекції дози та припинення прийому телмісартану слід вести моніторинг рівня дигоксину для їх підтримки в межах терапевтичного діапазону.

Як і інші лікарські засоби,телмісартан, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, може викликати гіперкаліємію. Цей ризик може зростати при комбінуванні з іншими лікарськими засобами, які можуть також провокувати гіперкаліємію (замішувачі солі, калійзберігаючі діуретики, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину II, НПЗП (включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2), гепародин та триметоприм).

Частота випадків гіперкаліємії залежить від асоційованих факторів ризику. Ризик підвищується при застосуванні згаданих вище терапевтичних комбінацій. Цей ризик особливо високий при комбінуванні з калійзберігаючими діуретиками та замінниками солі, що містять калій. Поєднання, наприклад, з інгібіторами АПФ або нестероїдними протизапальними засобами створює менший ризик при строгому дотриманні обережності при застосуванні.

Одночасне застосування не рекомендується

З калійзберігаючими діуретиками або харчовими добавками, що містять калій. Антагоністи рецепторів ангіотензину II, такі як телмісартан, зменшують втрату калію, яку викликають діуретики. Калійзберігаючі діуретики, такі як спіронолактон, еплеренон, тріамтерен або амілорид, харчові добавки, що містять калій, або замінники солі, що містять калій, можуть призводити до значного підвищення рівня калію в плазмі крові. Якщо показано одночасне застосування внаслідок діагностованої гіпокаліємії, ці препарати слід застосовувати обережно з частим контролем калію в плазмі крові.

З літієм. При одночасному застосуванні літію з інгібіторами АПФ та антагоністами рецепторів ангіотензину II, включаючи телмісартану, відзначалося оборотне підвищення концентрації літію в плазмі та токсичність. Якщо застосування такої комбінації необхідне, рекомендується ретельний контроль рівня літію у плазмі.

Одночасне застосування, яке потребує обережності

НПЗП. Нестероїдні протизапальні засоби (наприклад ацетилсаліцилова кислота в дозах, призначених для лікування запальних процесів, інгібітори ЦОГ-2 та неселективні нестероїдні протизапальні засоби) можуть знижувати антигіпертензивний ефект антагоністів рецепторів ангіотензину II.

У деяких пацієнтів з порушеннями функції нирок (наприклад, у пацієнтів з дегідратацією або у пацієнтів похилого віку з порушеннями функції нирок) одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II та засобів, що пригнічують ЦОГ, може призвести до подальшого погіршення функції нирок, включаючи можливу ГНН, яка зазвичай є оборотною. Тому таку комбінацію слід застосовувати з обережністю, особливо у пацієнтів похилого віку. Пацієнтам необхідно отримувати адекватну кількість рідини та слід зважити можливість контролю функції нирок після початку одночасного лікування та періодично після його закінчення.

Повідомлялося про підвищення майже у 2,5 разів AUC _0-24 і C _max при одночасному застосуванні з раміприлом та раміприлатом. Клінічна значимість цього повідомлення невідома.

Діуретики (тіазидні або петлеві). Попереднє лікування високими дозами діуретиків, такими як фуросемід (петлевий діуретик) та гідрохлортіазид (тіазидний діуретик), може призвести до дегідратації та ризику розвитку артеріальної гіпотензії на початку лікування телмісартаном.

Слід враховувати при одночасному застосуванні

Інші антигіпертензивні препарати. Ефект телмісартану – зниження артеріального тиску – може підвищуватися при одночасному застосуванні з іншими антигіпертензивними препаратами.

Враховуючи фармакологічні властивості, очікується, що такі лікарські засоби, як баклофен, аміфостин, можуть викликати гіпотензивні ефекти всіх антигіпертензивних препаратів, включаючи телмісартан. Також ортостатична гіпотензія може погіршитися внаслідок вживання алкоголю, застосування барбітуратів, наркотиків чи антидепресантів.

ГКС (системне застосування). Зниження антигіпертензивного ефекту.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Продемонстровано, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену характеризується більшою частотою розвитку таких побічних реакцій, як артеріальна гіпотензія, гіперпоглинання, зниження функції з нирок застосування монотерапії.

Передозування

Інформація про передозування телмісартану обмежена.

Найбільш вираженими симптомами передозування телмісартану були артеріальна гіпотензія та тахікардія; також повідомлялося про брадикардію, запаморочення, підвищення рівня креатиніну в плазмі крові та ГНН.

Телмісартан не виводиться з організму за допомогою гемодіалізу. Пацієнту слід перебувати під ретельним наглядом, і йому необхідно проводити симптоматичну та підтримуючу терапію. Лікування залежить від часу, що минув після передозування, та тяжкості симптомів. Рекомендується викликати блювання та/або промити шлунок. При лікуванні передозування можна використовувати активоване вугілля. Слід проводити частий моніторинг рівня плазмових електролітів та креатиніну. Якщо виникає артеріальна гіпотензія, пацієнту слід надати положення лежачи на спині та проводити відновлення балансу рідини та солі в організмі.

Умови зберігання

Не вимагає спеціальних умов зберігання.