Фінлепсин табл. 200мг №50

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. як протисудомний засіб: спектр активності препарату фінлепсин охоплює парціальні напади (прості та комплексні) з вторинною генералізацією Механізм дії карбамазепіну, активної речовини препарату, з'ясований частково. збуджуючих імпульсів. Цілком можливо, що головним механізмом дії препарату може бути попередження повторного утворення натрійзалежних потенціалів дії в деполяризованих нейронах шляхом блокади натрієвих каналів, яка залежить від тривалості застосування та вольтажу У той час як зменшення вивільнення глутамату препарату, антиманіакальний ефект карбамазепіну може бути обумовлений пригніченням метаболізму допаміну та норадреналіну.

При застосуванні карбамазепіну в якості монотерапії у пацієнтів з епілепсією (особливо у дітей та підлітків) відзначено психотропну дію препарату, що частково виявлялося позитивним впливом на симптоми тривожності та депресії, а також зниженням дратівливості та агресивності.

Як нейротропний засіб Фінлепсин ефективний при деяких неврологічних захворюваннях. Так, наприклад, він запобігає больовим нападам при ідіопатичній і вторинній невралгії трійчастого нерва. Крім того, препарат слід застосовувати для зменшення вираженості нейрогенного болю при різних станах, у тому числі при сухоті спинного мозку, посттравматичних парестезіях та постгерпетичної невралгії. При синдромі алкогольної абстиненції препарат підвищує поріг судомної готовності (який при цьому стані знижений) та зменшує вираженість клінічних проявів синдрому, таких як збудливість, тремор, порушення ходи. У хворих на нецукровий діабет центрального генезу препарат зменшує діурез та відчуття спраги.

Підтверджено, що як психотропний засіб Фінлепсин ефективний при афективних порушеннях, а саме: для лікування гострих маніакальних станів, для підтримуючого лікування біполярних афективних (маніакально-депресивних) розладів (як монотерапія, так і в комбінації з нейролепом) , антидепресантами чи препаратами літію).

Фармакокінетика. Після перорального застосування карбамазепін всмоктується повільно та майже повністю. Період напівабсорбції = 8,5 год і знаходиться в широкому діапазоні (1,72-12 год). Після одноразового прийому C _max карбамазепіну в плазмі крові у дорослих досягається через 4-16 годин (дуже рідко - через 35 годин), у дітей - через 4-6 годин.Концентрація карбамазепіну в плазмі крові не знаходиться в лінійній залежності від дози, і у разі застосування більш високих доз крива концентрації в плазмі має вигляд плато.

Рівноважна концентрація досягається через 2–8 діб. Сильна кореляція між дозою карбамазепіну та рівноважною концентрацією у плазмі крові відсутня.

Щодо терапевтичних та токсичних концентрацій карбамазепіну в плазмі крові вказується, що зникнення нападів можливе при концентрації у плазмі крові 4–12 мкг/мл. Концентрації лікарського засобу у плазмі крові, що перевищують 20 мкг/мл, погіршують перебіг захворювання.

Якщо концентрація активної речовини в плазмі крові становить 5–18 мкг/мл, відзначається зникнення болю при невралгії трійчастого нерва.

Зв'язування карбамазепіну з білками плазми становить 70-80%. Відсоток незв'язаного з білками при концентрації карбамазепіну 50 мкг/мл залишається незмінним.

Зв'язування фармакологічно активного метаболіту карбамазепін-10,11-епоксид з білками плазми становить 48-53%. Концентрація карбамазепіну у СМР становить 33% від його концентрації у плазмі крові.

Карбамазепін проникає через плацентарний бар'єр у грудне молоко.

Після одноразового прийому карбамазепін виводиться з плазми крові з T _½ =36 год. У разі довгострокового лікування T _½ скорочується на 50% у зв'язку з індукцією мікросомальних ферментів печінки

У здорових людей загальний плазмовий кліренс плазми ≈19,8 мл/год/кг, у хворих при монотерапії становить ≈54,6 мл/год/кг, у разі комбінованого лікування ≈113,3 мл/год / кг. Після одноразового прийому карбамазепіну внутрішньо 72% дози у вигляді метаболітів виводиться з організму нирками. Інші 28% виводяться з калом, частково — у незміненому вигляді. Тільки 2–3% речовини, що виділяється із сечею, — це карбамазепін у незміненому вигляді.

Показання

Епілепсія:

• складні або прості парціальні судомні напади (з втратою свідомості або без) з вторинною генералізацією або без неї;
• генералізовані тоніко-клонічні судомні напади;
• змішані форми судомних нападів.

Монотерапія або у складі комбінованої терапії:

• гострі маніакальні стани; підтримуюча терапія при біполярних афективних розладах з метою профілактики загострень або зменшення вираженості клінічних проявів загострення;
• синдром алкогольної абстиненції;
• ідіопатична невралгія трійчастого нерва та невралгія трійчастого нерва при розсіяному склерозі (типова та атипова);
• ідіопатична невралгія язикоглоткового нерва.

Застосування

Фінлепсин призначають перорально, зазвичай добову дозу слід розподіляти на 2–3 прийоми. приймати препарат можна під час їжі, після їжі або в проміжках між їдою, запиваючи невеликою кількістю рідини. таблетку фінлепсину можна розділити на рівні половини.

Перед початком лікування пацієнти, що належать до китайської етнічної групи Хан, або пацієнти тайського походження повинні, по можливості, пройти обстеження на наявність HLA-B*1502, оскільки цей аллель може спровокувати розвиток тяжкого карбамазепінасоційованого синдрому Стівенса. Джонсон.

Епілепсія. Лікування починають із застосування низької добової дози, яку надалі повільно підвищують (коригувати, враховуючи потреби кожного конкретного пацієнта) до досягнення оптимального ефекту.

У випадках, коли це можливо, Фінлепсин слід призначати як монотерапію, але при застосуванні з іншими лікарськими засобами рекомендують режим такого ж поступового підвищення дози препарату. Якщо додати Фінлепсин до вже існуючої протиепілептичної терапії, дозу препарату слід підвищувати поступово, при цьому дози препаратів не змінюють або в разі потреби коригують.

Дорослі та діти віком від 15 років. Рекомендована початкова доза - 100-200 мг 1-2 рази на добу, потім поступово підвищують дозу до досягнення оптимального ефекту; зазвичай добова доза = 800-1200 мг. Деяким пацієнтам може знадобитися доза Фінлепсину, яка досягає 1600 мг або навіть 2000 мг на добу.

Пацієнти похилого віку. Враховуючи лікарські взаємодії та різну фармакокінетику протиепілептичних препаратів, пацієнтам похилого віку дози Фінлепсину слід підбирати з обережністю.

Діти віком від 5 років. Лікування можна починати із застосування дози 100 мг на добу, дозу підвищують поступово – щотижня на 100 мг.

Зазвичай лікування слід проводити в дозі 10-20 мг/кг маси тіла на добу (у кілька прийомів).

Діти віком 5–10 років — 400–600 мг/добу (за 2–3 прийоми).

Діти віком 10–15 років — 600–1000 мг/добу (за 3–5 прийомів).

Гострі маніакальні стани та підтримуюче лікування афективних (біполярних) розладів. Діапазон доз становить 400-1600 мг на добу. Зазвичай терапію проводять у дозі 400-600 мг на добу за 2-3 прийоми. При лікуванні гострих маніакальних станів дозу препарату Фінлепсин слід збільшувати досить швидко. При підтримуючій терапії біполярних розладів для забезпечення оптимальної переносимості рекомендується поступове підвищення низькими дозами.

Алкогольний абстинентний синдром. Середня доза становить 200 мг тричі на добу. У тяжких випадках протягом перших днів дозу можна збільшити (наприклад до 400 мг 3 рази на добу).При тяжких проявах алкогольної абстиненції лікування починають комбінацією препарату Фінлепсин з седативно-снодійними препаратами (наприклад з клометіазолом, хлордіазепоксидом), дотримуючись вищенаведених вказівок щодо дозування.

Після завершення гострої фази лікування препаратом Фінлепсин можна продовжувати у вигляді монотерапії.

Ідіопатична невралгія трійчастого нерва та невралгія трійчастого нерва при розсіяному склерозі (типова та атипова). Ідіопатична невралгія язикоглоткового нерва. Початкова доза препарату Фінлепсин становить 200-400 мг на добу (100 мг двічі на добу для пацієнтів похилого віку). Її слід повільно підвищувати до зникнення болючих відчуттів (зазвичай до дози 200 мг 3-4 рази на добу). У деяких випадках може знадобитися добова доза препарату 1600 мг. Після припинення больових відчуттів дозу слід поступово знижувати до мінімальної підтримуючої.

Протипоказання

Фінлепсин не слід призначати:

• при встановленій гіперчутливості до карбамазепіну або подібних до хімічного плану лікарських препаратів ( трициклічні антидепресанти) або іншим компонентам препарату;
• при AV-блокаді;
• пацієнтам із пригніченням функції кісткового мозку в анамнезі;
• пацієнтам з печінковою порфірією (наприклад, гострою інтермітувальною порфірією, змішаною порфірією, пізньою порфірією шкіри) в анамнезі;
• у комбінації з інгібіторами МАО;
• у поєднанні з вориконазолом, оскільки лікування може бути неефективним.

Побічні ефекти

Побічні ефекти частіше виникали при комбінованому лікуванні, ніж при монотерапії. залежно від дози та переважно на початку лікування можуть виникати певні побічні ефекти. загалом вони зникають самостійно через 8-14 днів або після тимчасового зниження дози.

З боку крові та лімфатичної системи: лейкоцитоз, еозинофілія, лейкопенія, тромбоцитопенія, дефіцит фолієвої кислоти, агранулоцитоз, апластична анемія, панцитопенія, еритроцитарна аплазія, анемія, мегалобластна анемія я шкірна порфірія, ретикулоцитоз, можлива гемолітична анемія, недостатність кісткового мозку.

З боку імунної системи: медикаментозна висипка з еозинофілією та системними симптомами (DRESS), поліорганна гіперчутливість уповільненого типу з лихоманкою, висипанням на шкірі, васкулітом, лімфаденопатією; ознаками, що нагадують лімфому; артралгія, лейкопенія, еозинофілія, гепатоспленомегалія, аномальні результати печінкових проб та синдром зникнення жовчних проток (деструкція та зникнення внутрішньопечінкових жовчних проток),що виникають у різних комбінаціях; асептичний менінгіт з міоклонусом та периферичною еозинофілією, анафілактична реакція, ангіоневротичний набряк, гіпогаммаглобулінемія. Можуть бути порушення з боку інших органів (наприклад, печінки, легень, нирок, підшлункової залози, міокарда, товстої кишки).

З боку ендокринної системи: набряки, затримка рідини, збільшення маси тіла, гіпонатріємія та зниження осмолярності плазми крові через ефект карбамазепіну, аналогічний до дії антидіуретичного гормону, що іноді призводить до гіпергідратації, що супроводжується летаргією, блюванням, головним болем, сплутаністю свідомості та неврологічними розладами, підвищення рівня пролактину з або без клінічних симптомів, таких як галакторея та гінекомастія; аномальні результати тестів функції щитовидної залози: зниження рівня L-тироксину (FT ₄ , T ₄ , T ₃ ) та підвищення ТТГ, яке зазвичай проходить без клінічних проявів, порушення показників кісткового метаболізму (зниження рівня кальцію в плазмі крові та 25-гідроксихолекальциферолу в плазмі крові, яке спричиняє остеомаляцію/остеопороз, підвищення рівня ХС, включаючи ХС ЛПВЩ та ТГ. Карбамазепін може знижувати рівень фолієвої кислоти у плазмі крові. повідомлялося про зниження під впливом карбамазепіну рівня вітаміну B ₁₂ у плазмі крові та підвищення рівня гомоцистеїну

З боку обміну речовин та порушення харчування: недостатність фолатів, зниження апетиту, гостра порфірія (гостра) інтермітуюча і змішана порфірія), хронічна порфірія (пізня порфірія шкіри). активізація латентного психозу, зміни настрою, такі як депресивні чи маніакальні коливання настрою, фобії, недолік мотивації, мимовільні рухи, такі як астериксис.

З боку нервової системи: загальна слабкість, запаморочення, атаксія, сонливість, седативний ефект, підвищена стомлюваність, головний біль, аномальні мимовільні рухи (наприклад тремор, великорозмашистий тремор, дистонія, тік), ністагм, орофаціальна дискінезія сповільнене мислення, розлади мови (наприклад дизартрія або невиразна мова), хореоатетоз, периферична нейропатія, парестезії, м'язова слабкість та парез, порушення смаку, злоякісний нейролептичний синдром, погіршення пам'яті, атаксичні та мозочкові розлади, які іноді супроводжуються головним болем.

З боку органу зору: кон'юнктивіт, порушення акомодації (диплопія, затуманювання зору), підвищення внутрішньоочного тиску, помутніння кришталика, ретинотоксичність, окуломоторні порушення.

З боку органу слуху та вестибулярного апарату:порушення слуху, шум у вухах, дзвін у вухах, гіперакузія, гіпоакузія, порушення сприйняття висоти звуку.

З боку серцево-судинної системи: порушення внутрішньосерцевої провідності, брадикардія, аритмія, погіршення ІХС, застійна серцева недостатність, циркуляторний колапс, AV-блокада з синкопе, АГ або гіпотензія, васкуліт, тромбофлебіт, тромбоем судин легень).

З боку дихальної системи: реакції гіперчутливості з боку легень, що характеризується підвищенням температури тіла, задишкою, пульмонітом або пневмонією. У разі таких реакцій підвищеної чутливості прийом препарату необхідно припинити.

З боку травної системи: зниження апетиту, сухість у роті, нудота, блювання, діарея, запор, біль у животі, стоматит, гінгівіт, глосит, панкреатит, коліт.

Гепатобіліарні порушення: зміни показників функціональної проби печінки (підвищення рівня гамма-глутамілтрансферази, підвищення рівня ЛФ, трансаміназ), жовтяниця, різні форми гепатиту (холестатичний, гепатоцелюлярний, гранулематозний, змішаний), загрозливий недостатність.

З боку шкіри та підшкірно-жирової клітковини: алергічний дерматит, кропив'янка, свербіж, ексфоліативний дерматит, еритродермія, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), фотосенсибілізація, почервоніння шкіри з поліморфним висипом у вигляді з геморагіями (ексудативна поліформна еритема, поліформна вузлувата еритема, синдром Стівенса - Джонсона), петехіальні крововиливи в шкіру, системний червоний вовчак, алопеція, діафорез, зміни пігментації шкіри, акне, гирсутот, пустульоз ( AGEP), ліхеноїдний кератоз, оніхомадезис.

З боку опорно-рухової системи: артралгія, міалгія, судоми м'язів, біль у м'язах, переломи, зниження мінеральної щільності кісткової тканини.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: порушення функції нирок (наприклад, протеїнурія, гематурія, олігурія, підвищення рівня сечовини в крові/азотемія), тубулоінтерстиціальний нефрит, ниркова недостатність, затримка сечі, прискорене сечовипускання.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: порушення сперматогенезу (зі зменшенням кількості та/або рухливості сперматозоїдів), еректильна дисфункція, імпотенція, зниження статевого потягу.

Інфекції та інвазії: реактивація вірусу герпесу людини VI типу.

Загальні порушення: загальна слабкість.

Відхилення результатів лабораторних досліджень: гіпогаммаглобулінемія.

Особливості застосування

Карбамазепін слід призначати тільки під медичним наглядом,тільки після оцінки співвідношення користь/ризик та за умови ретельного моніторингу пацієнтів із серцевими, печінковими чи нирковими порушеннями, побічними гематологічними реакціями на інші препарати в анамнезі, або пацієнтів із перерваними курсами терапії карбамазепіном.

Рекомендується проведення загального аналізу сечі та визначення рівня азоту сечовини в крові на початку та з певною періодичністю під час терапії.

Карбамазепін виявляє легку антихолінергічну активність, тому пацієнтів з підвищеним внутрішньоочним тиском слід попередити про це та проконсультувати щодо можливих факторів ризику.

Слід пам'ятати про можливу активацію прихованих психозів, а щодо пацієнтів похилого віку — про можливу активацію сплутаності свідомості та розвиток тривожного збудження.

Препарат зазвичай неефективний при абсансах (малих епілептичних нападах) та міоклонічних нападах. Окремі випадки свідчать, що посилення нападів може виникнути у пацієнтів з атиповими абсансами.

Гематологічні ефекти. Із застосуванням препарату пов'язують розвиток агранулоцитозу та апластичної анемії; однак через надзвичайно низьку частоту випадків розвитку цих станів важко оцінити значний ризик при прийомі карбамазепіну.

Пацієнтів слід поінформувати про ранні ознаки токсичності та симптоми можливих гематологічних порушень, а також про симптоми дерматологічних та печінкових реакцій. Пацієнта слід попередити, що у разі появи таких реакцій, як лихоманка, ангіна, висипання на шкірі, виразки в порожнині рота, синці, які легко виникають, точкові крововиливи або геморагічна пурпура, слід негайно звернутися до лікаря.

Якщо кількість лейкоцитів або тромбоцитів значно зменшується під час терапії, стан пацієнта підлягає ретельному моніторингу, також слід проводити постійний загальний аналіз крові пацієнта. Лікування карбамазепіном необхідно припинити, якщо у хворого розвивається лейкопенія, яка є серйозною, прогресуючою або супроводжується клінічними проявами, наприклад, лихоманкою або болем у горлі. Застосування карбамазепіну слід припинити у разі ознак пригнічення функції кісткового мозку.

Періодично або часто відзначається тимчасове або стійке зниження кількості тромбоцитів або лейкоцитів через прийом карбамазепіну. Однак для більшості цих випадків підтверджено їх тимчасовість і вони не свідчать про розвиток апластичної анемії або агранулоцитозу. До початку терапії та періодично під час її проведення слід проводити аналіз крові, включаючи визначення кількості тромбоцитів (а також, можливо, кількості ретикулоцитів та рівня гемоглобіну).

Серйозні дерматологічні реакції. Серйозні дерматологічні реакції,що включають токсичний епідермальний некроліз (ТЕН) або синдром Лайєлла, синдром Стівенса - Джонсона (ССД), при застосуванні карбамазепіну виникають дуже рідко. Пацієнтам із серйозними дерматологічними реакціями може знадобитися госпіталізація, оскільки ці стани можуть загрожувати життю та закінчуватися летальним кінцем. Більшість випадків розвитку ССД/ТЕН спостерігається протягом перших кількох місяців лікування карбамазепіном. При розвитку ознак та симптомів, що свідчать про серйозні дерматологічні реакції (ССД, синдром Лайєлла/ТЕН), прийом карбамазепіну слід негайно припинити та призначити альтернативну терапію.

Фармакогеноміка. З'являється дедалі більше свідчень вплив різних алелів HLA на схильність пацієнта до виникнення побічних реакцій, що з імунної системою.

Зв'язок з (HLA)-В*1502. Ретроспективні дослідження у пацієнтів-китайців етнічної групи Хан продемонстрували виражену кореляцію між шкірними реакціями ССД/ТЕН, пов'язаними з карбамазепіном, та наявністю у цих пацієнтів лейкоцитарного антигену людини (HLA), алелю (HLA)-В*1502. Велика частота повідомлень про розвиток ССД (скоріше рідко, ніж дуже рідко) характерна для деяких країн Азії (наприклад, о. Тайвань, Малайзія та Філіппіни), де серед населення переважає аллель (HLA)-В*1502. Кількість носіїв цього алелі серед населення Азії становить 15% на Філіппінах, у Таїланді, Гонконгу та Малайзії, ≈10% - на о. Тайвань, майже 4% — у Північному Китаї, ≈2–4% — у Південній Азії (включаючи Індію) та 1% — у Японії та Кореї. Поширення аллеля (HLA)-В*1502 незначне серед європейських, африканських народів, серед корінного населення Америки та латиноамериканського населення.

У пацієнтів, які розглядаються як генетично належать до груп ризику, перед початком лікування карбамазепіном слід проводити тестування на наявність алелю (HLA)-В*1502. Якщо аналіз на наявність алелю (HLA)-В*1502 дає позитивний результат, лікування карбамазепіном починати не слід, за винятком тих випадків, коли відсутні інші варіанти терапевтичного лікування. У пацієнтів, які пройшли обстеження та отримали негативний результат (HLA)-B*1502, відзначають низький ризик розвитку ССД, хоча дуже рідко такі реакції можуть розвиватися.

Наразі через відсутність даних достеменно невідомо, чи для всіх осіб південно-східного азіатського походження існують ризики.

Аллель (HLA)-В*1502 може бути фактором ризику розвитку ССД/ТЕН у пацієнтів-китайців, які отримували інші протиепілептичні засоби, які можуть бути пов'язані з виникненням ССД/ТЕН. Таким чином, слід уникати застосування інших препаратів, які можуть бути пов'язані з виникненням ССД/ТЕН, у пацієнтів з алелем (HLA)-В*1502, якщо може застосовуватися інша альтернативна терапія. Зазвичай не рекомендується проводити генетичний скринінг пацієнтів,для національностей яких характерний низький коефіцієнт аллеля (HLA)-В*1502. Зазвичай не рекомендується проводити скринінг у осіб, які вже отримують карбамазепін, оскільки ризик виникнення ССД/ТЕН значно обмежений першими кількома місяцями незалежно від наявності в генах пацієнта алелю (HLA)-1502.

У пацієнтів європеоїдної раси зв'язок між геном (HLA)-B*1502 та виникненням ССД відсутній.

Зв'язок з (HLA)-А*3101. Лейкоцитарний антиген людини може бути фактором ризику розвитку шкірних побічних реакцій, таких як ССД, ТЕН, медикаментозна висипка з еозинофілією та системними симптомами (DRESS), гострий генералізований екзантематозний пустульоз (AGEP), макулопапульозний висип. Якщо аналіз виявляє наявність алелю HLA-А*3101, то від застосування карбамазепіну слід утриматись.

Обмеження генетичного скринінгу. Результати генетичного скринінгу не повинні замінювати відповідне клінічне спостереження та лікування пацієнтів. Роль у виникненні цих тяжких побічних шкірних реакцій відіграють інші можливі фактори, такі як дозування протиепілептичного засобу, дотримання режиму терапії, супутня терапія. Вплив інших захворювань та рівень моніторингу шкірних порушень не вивчали.

Інші дерматологічні реакції. Можливий розвиток легких дерматологічних реакцій, що минають і не загрожують здоров'ю, наприклад ізольованої макулярної або макулопапульозної екзантеми. Зазвичай вони проходять через кілька днів або тижнів, як при постійному дозуванні, так і після зниження дози препарату. Оскільки ранні ознаки більш серйозних дерматологічних реакцій може бути дуже складно відрізнити від легких реакцій, що швидко протікають, пацієнт повинен знаходитися під наглядом, щоб негайно припинити застосування препарату у разі, якщо з його продовженням реакція погіршиться.

Наявність у пацієнта алелю (HLA)-В*1502 не є фактором ризику виникнення у нього менш серйозних небажаних реакцій на карбамазепін з боку шкіри, таких як синдром гіперчутливості до протисудомних засобів або незначні висипання (макулопапульозний висип). Однак не було встановлено, що наявність (HLA)-В*1502 може свідчити про ризик виникнення вищезгаданих реакцій.

Гіперчутливість. Карбамазепін може спровокувати розвиток реакцій гіперчутливості, включаючи медикаментозний висип з еозинофілією та системними симптомами (DRESS), множинні реакції гіперчутливості уповільненого типу з лихоманкою, висипом, васкулітом, лімфаденопатією, псевдолімфомою, цією, зміною показників функції печінки та синдромом зникнення жовчних проток (включаючи руйнування та зникнення внутрішньопечінкових жовчних проток). Також можливий вплив на інші органи (легкі, нирки, підшлункову залозу, міокард, товсту кишку).

Наявність у пацієнта алелю HLA-А*3101 пов'язана з виникненням менш серйозних небажаних реакцій на карбамазепін з боку шкіри, таких як синдром гіперчутливості до протисудомних засобів або незначні висипання (макулопапульозний висип).

Пацієнти з реакціями гіперчутливості на карбамазепін повинні бути поінформовані про те, що близько 25–30% таких хворих також можуть відзначати реакції гіперчутливості на окскарбазепін.

При застосуванні карбамазепіну та фенітоїну можливий розвиток перехресної гіперчутливості.

Загалом при появі ознак і симптомів, що вказують на гіперчутливість, застосування карбамазепіну слід негайно припинити.

Приступи. Карбамазепін слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із змішаними нападами, які включають абсанси (типові чи нетипові). При таких обставинах препарат може провокувати напади. У разі провокування нападів застосування карбамазепіну слід негайно припинити.

Підвищення частоти нападів можуть відзначати при переході з пероральних форм препарату на супозиторії.

Функція печінки. У період терапії препаратом необхідно проводити оцінку функції печінки на початковому рівні та періодичну оцінку цієї функції протягом терапії, особливо у пацієнтів із захворюваннями печінки в анамнезі та в осіб похилого віку. При загостренні порушень функції печінки або у пацієнтів з активною фазою захворювання печінки необхідно негайно припинити прийом препарату.

Деякі показники лабораторних аналізів, за допомогою яких оцінюють функціональний стан печінки, у пацієнтів, які приймають карбамазепін, можуть виходити за межі норми, зокрема гамма-глутамілтрансферази. Це, ймовірно, відбувається через індукцію печінкових ферментів. Індукція ферментів може призводити до помірного підвищення рівня ЛФ. Таке підвищення функціональної активності печінкового метаболізму не є показанням для відміни карбамазепіну.

Тяжкі реакції з боку печінки при застосуванні карбамазепіну відзначають дуже рідко. У разі виникнення ознак та симптомів печінкової дисфункції або активного захворювання печінки необхідно терміново обстежити пацієнта, а лікування карбамазепіном призупинити до отримання результатів обстеження.

Функція нирок. Рекомендується проводити оцінку функції нирок та визначення рівня азоту сечовини крові на початку та періодично протягом курсу терапії.

Гіпонатріємія. Відомі випадки розвитку гіпонатріємії при застосуванні карбамазепіну. У пацієнтів із вже існуючим порушенням функції нирок, яке пов'язане зі зниженим рівнем натрію, або у пацієнтів із супутнім лікуванням лікарськими засобами, які знижують рівень натрію (такими як діуретики, лікарські засоби,які асоціюються з неадекватною секрецією антидіуретичного гормону), перед лікуванням слід визначити рівень натрію у крові. Далі цей показник слід вимірювати кожні 2 тижні, потім з інтервалом в 1 міс протягом перших 3 міс лікування або згідно клінічної необхідності. Це стосується насамперед пацієнтів похилого віку. У цьому випадку слід обмежувати кількість води, що вживається.

Гіпотиреоїдизм. Карбамазепін може знижувати концентрацію гормонів щитовидної залози, у зв'язку з цим необхідне підвищення дози замісної терапії гормонами щитовидної залози для пацієнтів із гіпотиреоїдизмом.

Антихолінергічні ефекти. Карбамазепін виявляє помірну антихолінергічну активність. Таким чином, пацієнти з підвищеним внутрішньоочним тиском повинні бути під наглядом під час терапії.

Психотичні ефекти. Слід пам'ятати про можливість активізації латентного психозу і в пацієнтів похилого віку — сплутаності свідомості чи порушення.

Суїцидальні думки та поведінка. Зареєстровано кілька повідомлень про суїцидальні думки та поведінку у пацієнтів, які отримували протиепілептичні препарати. Метааналіз даних, отриманих під час плацебо-контрольованих досліджень протиепілептичних препаратів, також свідчить про невелике підвищення ризику суїцидальних думок та поведінки. Механізм виникнення такого ризику невідомий, а доступні дані не виключають підвищення ризику виникнення суїцидальних думок та поведінки для карбамазепіну. Тому пацієнтів необхідно обстежити на наявність суїцидальних думок та поведінки та, якщо потрібно, призначати відповідне лікування. Пацієнтам (та особам, які доглядають пацієнтів) слід рекомендувати звернутися до лікаря у разі появи ознак суїцидальних думок та поведінки.

Ендокринні ефекти. Через індукцію ферментів печінки карбамазепін може спричинити зниження терапевтичного ефекту препаратів естрогенів та/або прогестерону. Це може призвести до зниження ефективності контрацепції, рецидиву симптомів або проривних кровотеч або кров'янистих виділень. Пацієнтки, які приймають карбамазепін і для яких гормональна контрацепція є необхідною, повинні отримувати препарат, що містить не менше 50 мкг естрогену, або для них слід розглянути можливість використання альтернативних негормональних методів контрацепції.

Моніторинг рівня препарату у плазмі крові. Незважаючи на те, що кореляція між дозою та рівнем карбамазепіну в плазмі крові, а також між рівнем карбамазепіну в плазмі крові та клінічною ефективністю та переносимістю недостовірна, моніторинг рівня препарату в плазмі крові може бути доцільним у наступних випадках: при раптовому підвищенні частоти нападів, перевірці комплаєну пацієнта, у період вагітності, при лікуванні дітей та підлітків; при підозрі на порушення абсорбції,при підозрюваній токсичності та застосуванні більше одного препарату.

Зниження дози та синдром відміни препарату. Раптова відміна препарату може спровокувати напади, тому карбамазепін слід скасовувати поступово протягом 6 місяців. При необхідності негайного відміни препарату у пацієнтів з епілепсією перехід на новий протиепілептичний препарат слід здійснювати на фоні терапії відповідними лікарськими засобами.

Застосування у період вагітності та годування груддю. Лікування карбамазепіном вагітних з епілепсією слід здійснювати з особливою обережністю.

У тварин пероральне застосування карбамазепіну викликало розвиток дефектів.

У дітей, у матерів яких відзначають епілепсію, виявляють схильність до порушень внутрішньоутробного розвитку, у тому числі вроджених вад розвитку. Повідомлялося про ймовірність того, що карбамазепін, як і більшість протиепілептичних засобів, підвищує частоту даних порушень, проте переконливих доказів у рамках контрольованих досліджень монотерапії карбамазепіном відсутні. Разом з тим повідомлялося про асоційовані із застосуванням карбамазепіну порушення внутрішньоутробного розвитку та вроджені вади розвитку, у тому числі про ущелину хребта та інші вроджені аномалії, наприклад щелепно-лицьові дефекти, кардіоваскулярні аномалії, гіпоспадії та аномалії розвитку різних систем організму.

Слід мати на увазі такі дані:

• застосування карбамазепіну у вагітних з епілепсією потребує особливої ​​уваги;
• якщо жінка, яка приймає карбамазепін, завагітніла, планує вагітність або в період вагітності з'являється необхідність застосування карбамазепіну, слід ретельно зважити потенційну користь застосування препарату порівняно з можливим ризиком (особливо в I триместр вагітності);
• жінкам репродуктивного віку по можливості карбамазепін слід призначати як монотерапію;
• рекомендують призначати мінімальні ефективні дози та здійснювати моніторинг рівня карбамазепіну у плазмі крові;
• пацієнток слід проінформувати про можливість підвищення ризику розвитку вроджених вад і слід надавати їм можливість пренатального скринінгу;
• у період вагітності не слід переривати ефективну протиепілептичну терапію, оскільки загострення захворювання загрожує здоров'ю як матері, так і дитини.

Спостереження та профілактика. Відомо, що в період вагітності можливий розвиток дефіциту фолієвої кислоти. Протиепілептичні препарати можуть підвищувати рівень дефіциту фолієвої кислоти, тому рекомендують додаткове призначення останньої до та в період вагітності.

Новонароджені.З метою профілактики порушень зсідання крові у новонароджених рекомендується призначати вітамін К ₁ матерям протягом останніх тижнів вагітності та новонародженим.

Відомо кілька випадків судом та/або пригнічення функції дихання у новонароджених, кілька випадків блювання, діареї та/або поганого апетиту у новонароджених, що пов'язують із застосуванням карбамазепіну.

Годування груддю. Карбамазепін проникає у грудне молоко (25-60% концентрації у плазмі крові). Переваги грудного вигодовування та віддалену ймовірність розвитку побічних ефектів у дитини слід ретельно зважити. Матерям, які отримують карбамазепін, можна годувати грудьми, тільки якщо дитину спостерігають щодо розвитку можливих побічних реакцій (наприклад, надмірної сонливості, алергічних шкірних реакцій).

Фертильність. Дуже рідко повідомлялося про випадки порушення фертильності у чоловіків та/або про відхилення від норми показників сперматогенезу.

Діти. У дітей з урахуванням швидшої елімінації карбамазепіну може знадобитися застосування більш високих доз препарату (з розрахунку на 1 кг маси тіла) порівняно з дорослими. Карбамазепін можна приймати дітям віком ≥5 років.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. Здатність пацієнта, який приймає карбамазепін, до швидкої реакції (особливо на початку терапії або під час добору дози та/або при застосуванні комбінації з іншими препаратами, що діють на ЦНС) може бути порушена внаслідок виникнення побічних реакцій з боку ЦНС (запаморочення, сонливість, стомлюваність) . Тому при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами та роботі, яка потребує положення тіла без опори, пацієнту слід бути обережним.

Взаємодія

Цитохром p450 3a4 (cyp 3a4) є основним ферментом, який каталізує утворення активного метаболіту карбамазепіну-10,11-епоксиду. одночасне застосування інгібіторів cyp 3a4 може викликати','','Фінлепсин табл. 200мг №50