Авелокс р-р д/інф. 400мг/250мл фл. 250мл №1

Склад і форма випуску

Склад

Діюча речовина: moxifloxacin 1 флакон (250 мл) містить моксифлоксацину гідрохлориду 436 мг, що відповідає 400 мг моксифлоксацину; .

Форма випуску

Розчин для інфузій. -2,8-діаза-біцикло[4.3.0]нон-8-уе}-6-фтор-8-метокси-1,4-дигідро-4-оксо-3-хінолінкарбонової кислоти гідрохлорид) - антибактеріальний препарат фторхінолонового ряду широкого спектра дії. бактерицидна дія препарату обумовлена ​​інгібуванням бактеріальних топоізомераз ii і iv, що призводить до порушення біосинтезу днк мікробної клітини та її загибелі. механізми стійкості мікроорганізмів, що інактивують пеніциліни, цефалоспорини, аміноглікозиди, макроліди та тетрацикліни, не впливають на антибактеріальну ефективність моксифлоксацину. перехресної резистентності між препаратом авелокс та перерахованими антибіотиками не відзначають. також не відмічені випадки плазмідної резистентності. загальна частота розвитку резистентності є дуже незначною (10-7–10-10). резистентність до моксифлоксацину повільно розвивається шляхом численних мутацій.

Багаторазова дія моксифлоксацину на мікроорганізми в концентраціях нижче мінімальної інгібуючої (МІК) супроводжується лише незначним підвищенням МІК. Між антибактеріальними засобами групи хінолонів зазвичай відзначають перехресну резистентність. Однак деякі грампозитивні та анаеробні мікроорганізми, резистентні до інших хінолонів, чутливі до моксифлоксацину. Моксифлоксацин in vitro активний щодо широкого спектру грамнегативних та грампозитивних мікроорганізмів, анаеробів, кислотостійких бактерій та таких атипових форм, як Micoplasma, Chlamydia, Legionella. Моксифлоксацин ефективний щодо бактерій, резистентних до β-лактамних та макролідних антибіотиків.

До препарату чутливі:

грампозитивні мікроорганізми — Staphylococcus aureus (включаючи чутливі до метициліну штами), Streptococcus pneumoniae (включаючи штами, стійкі до пеніциліну та макролідів), Streptococcus ;

грамнегативні мікроорганізми — Haemophillus influenzae (включаючи штами, що продукують β-лактамази), Haemophillus parainfluenzae, Klebsiella pneumoniae, Moraxella catarrhalis (включаючи штами, що продукують β-Enterobacter cloacae;

атипові форми - Chlamydia pneumoniae, Mycoplasma pneumoniae, Legionella pneumoniae.

До моксифлоксацину відносно чутливі:

грампозитивні мікроорганізми - Streptococcus milleri, Str. mitior, Str. agalactiae, Str. dysgalactiae, Staphylococcus cohnii, S. epidermidis (включаючи метицилінрезистентні штами), S. haemolyticus, S. hominis, S. saprophyticus, S. simulans, Corynebacterium diphtheriae;

грамнегативні мікроорганізми — Bordetella pertussis, Klebsiella oxytoca, Enterobacter aerogenes, Enterobacter agglomerans, Enterobacter intermedius, Enterobacter sakazaki, Proteus mirabilis, Proteus vulgaris, Morganella morganii, Morganella morganii;

анаероби — Bacteroides distasonis, Bacteroides eggerthii, Bacteroides fragilis, Bacteroides ovatus, Bacteroides thetaiotaomicron, Bacteroides uniformis, Fusobacterium spp., Porphyromonas spp., Porphyromonas anaerobius, votella spp., Propionibacterium spp. ., Clostridium perfringens, Clostridium ramosum;

атипові форми - Legionella pneumophila, Caxiella burnettii.

Чутливість до моксифлоксацину підтверджена клінічними даними.

Моксифлоксацин менш активний щодо Pseudomonas aeruginosa, Pseudomonas fluorescens, Burkholderia cepacia, Stenotrophomonas maltophilia.

При пероральному прийомі моксифлоксацин всмоктується швидко та майже повністю. Абсолютна біодоступність сягає майже 91%.

У діапазоні доз від 50 до 1200 мг при одноразовому застосуванні та в дозі 600 мг на добу протягом 10 діб фармакокінетика лінійна. Стабільна концентрація у крові досягається після 3 днів застосування. Після одноразового прийому 400 мг препарату максимальна концентрація в плазмі досягається протягом 0,5-4 годин і становить 3,1 мг/л. При прийомі моксифлоксацину одночасно з їжею спостерігається незначне збільшення часу досягнення максимальної концентрації (на 2 години) та незначне зниження максимальної концентрації (приблизно на 16%), при цьому тривалість абсорбції не змінюється. Однак ці дані не мають клінічного значення і препарат можна приймати незалежно від їди.

Моксифлоксацин швидко розподіляється у тканинах та органах, зв'язується з білками плазми крові (в основному з альбумінами) приблизно на 45%. Об'єм розподілу становить близько 2 л/кг маси тіла. Високі концентрації препарату, що перевищують концентрацію в плазмі крові, досягаються в легеневій тканині (альвеолярних макрофагах), слизовій оболонці бронхів, носових придаткових пазухах і особливо в осередках запалення. В інтерстиціальній рідині та слині моксифлоксацин визначають у вільному, не пов'язаному з білками стані, у вищій концентрації, ніж у плазмі крові.

Моксифлоксацин не піддається біотрансформації мікросомальною системою цитохрому Р450 у печінці та виділяється з організму нирками як у незміненому вигляді, так і у вигляді неактивних сульфосполук та глюкуронідів. 45% незміненого препарату виводиться із сечею та калом. Період напіввиведення становить приблизно 12 годин. Середній загальний кліренс після прийому в дозі 400 мг становить 179-246 мл/хв. Близько 19% разової дози виводиться у незміненому вигляді із сечею та 25% – з калом.

Не встановлені вікові (у дітей не вивчали) та статеві відмінності у фармакокінетиці моксифлоксацину. Істотних змін фармакокінетики моксифлоксацину у хворих з порушенням функції нирок (кліренс креатиніну 30 мл/хв·1,73 м ²) і у тих, хто перебуває на безперервному гемодіалізі та тривалому амбулаторному перитонеальному діалізі, не виявлено. У пацієнтів з незначними та помірними порушеннями функції печінки (стадія А та В за класифікацією Чайлд-П'ю) фармакокінетика препарату не змінюється. Дані щодо застосування у випадках тяжких порушень функції печінки (стадія С по Чайлд-П'ю) відсутні.

Показання

Лікування бактеріальних інфекцій, спричинених чутливими до препарату мікроорганізмами.

Інфекційні захворювання дихальних шляхів:

хронічний бронхіт у період загострення;

негоспитальная пневмонія, збудниками якої є штами мікроорганізмів з множинною резистентністю до антибіотиків;

гострий синусит;

Неускладнені інфекції шкіри та м'яких тканин.

Неускладнені запальні захворювання органів малого тазу (включаючи інфекційні захворювання верхнього відділу статевої сфери у жінок, у тому числі сальпінгіт та ендометрит).

Ускладнені інфекційні захворювання шкіри та підшкірних структур (включаючи інфіковану діабетичну стопу).

Ускладнені інтраабдомінальні інфекції, включаючи полімікробні інфекції (такі як абсцедування).

Streptococcus pneumonie з множинною резистентністю до антибіотиків, включаючи штами, резистентні до пеніциліну та штами, резистентні до двох і більше антибіотиків таких груп, як пеніциліни (при мінімальній інгібуючій активності ≥2 мкг/кг (цефуроксим), макроліди, тетрацикліни та триметоприм/сульфаметоксазол.

Застосування

Дорослим по 400 мг 1 раз на добу при будь-яких інфекціях.

Тривалість терапії

Тривалість терапії визначається тяжкістю інфекції та клінічним ефектом. На початкових етапах лікування може застосовуватися розчин Авелокса для інфузій, а потім для продовження терапії за наявності показань препарат може бути призначений внутрішньо у таблетках.

Загострення хронічного бронхіту – 5 днів.

Негоспітальна пневмонія – 10 днів.

Гострий синусит – 7 днів.

Неускладнені інфекції шкіри та м'яких тканин – 7 днів.

Неускладнені запальні захворювання органів малого тазу – 14 днів.

Ускладнені інфекції шкіри та підшкірних структур — загальна тривалість ступінчастої терапії моксифлоксацином (внутрішньовенне введення препарату з наступним пероральним прийомом) становить 7–21 день.

Ускладнені інтраабдомінальні інфекції - загальна тривалість ступінчастої терапії (в/в введення препарату з наступним пероральним прийомом) становить 5-14 днів.

За даними клінічних досліджень тривалість терапії таблетками та розчином для інфузій Авелокс становила до 21 дня (при лікуванні ускладнених інфекцій шкіри та підшкірних структур).

У пацієнтів похилого віку та у хворих з порушенням функції печінки режим дозування не змінюється.

У пацієнтів з порушенням функції нирок (у тому числі при кліренсі креатиніну 30 мл/хв·1,73 м ² ) і у тих, хто перебуває на безперервному гемодіалізі та тривалому амбулаторному перитонеальному діалізі в корекції дози не потрібно.

Застосування для лікування пацієнтів різних етнічних груп — зміна режиму дозування не потребує.

Таблетки слід приймати не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю води, незалежно від їди.

Інфузійний розчин моксифлоксацину застосовують як для антибактеріальної монотерапії, так і в комбінації з іншими сумісними препаратами. Розчин моксифлоксацину зберігає стабільність протягом 24 годин при кімнатній температурі і при використанні наступних розчинників: вода для ін'єкцій, розчини натрію хлориду 0,9%, натрію хлориду 1М, глюкози 5%, 10% і 40%, розчин ксиліту 20%, р-ну Рінгера та Рінгера лактату, препарати Амінофузин 10% та Іоностерил D5. Інфузійний розчин слід вводити внутрішньовенно повільно протягом 60 хв. Максимальна доза становить 600 мг одноразово або 400 мг 1 раз на добу протягом 7-21 днів. В/в призначають Авелокс у дозі 400 мг 1 раз на добу. Препарат можна застосовувати внутрішньовенно протягом усього курсу лікування або на початкових етапах лікування з наступним переходом на прийом моксифлоксацину у формі таблеток.

Протипоказання

Підвищена чутливість до моксифлоксацину (або до будь-якого компонента препарату); до інших хінолонів; дитячий та підлітковий вік (до 18 років); препарат протипоказаний хворим на епілепсію, в період вагітності та годування груддю.

Побічні ефекти

Переносимість моксифлоксацину у більшості хворих хороша. під час клінічних випробувань моксифлоксацину більшість побічних ефектів (90%) були легким або середнім ступенем тяжкості.частота відміни лікування із застосуванням інфузійного розчину авелокс у зв'язку з розвитком побічних ефектів не перевищувала 3,8%.

З частотою розвитку ≥1%10%

З боку серцево-судинної системи — подовження інтервалу QT у хворих із супутньою гіпокаліємією.

З боку шлунково-кишкового тракту — біль у животі, нудота, діарея, блювання, симптоми диспепсії, зміна печінкових тестів.

З боку ЦНС, органів чуття — запаморочення, головний біль.

З частотою розвитку ≥0,1%1%

Загальні реакції — астенія, гіпергідроз, загальна слабкість, біль у ділянці грудної клітки.

З боку серцево-судинної системи — тахікардія, підвищення артеріального тиску, відчуття серцебиття, подовження інтервалу QT.

З боку шлунково-кишкового тракту — сухість у роті, нудота, блювання, метеоризм, запор, стоматит, відсутність апетиту, кандидоз ротової порожнини, глосит, підвищення гамма-глутамілтранспептидази та амілази.

З боку системи крові та лімфатичної системи — лейкопенія, зниження рівня протромбіну, еозинофілія, тромбоцитопенія.

З боку опорно-рухової системи — артралгія, міалгія.

З боку нервової системи - безсоння, запаморочення, нервозність, сонливість, відчуття тривоги, тремор, парестезії.

З боку дихальної системи - задишка.

З боку шкіри - висипання, свербіж, пітливість.

З боку сечостатевої системи — вагінальний кандидоз, вагініт.

З частотою розвитку ≥0,01%≤0,1%

Загальні реакції — біль у ділянці таза, набряк обличчя, біль у спині, зміни лабораторних тестів, алергічні реакції, біль у ногах.

З боку серцево-судинної системи - зниження артеріального тиску, втрата свідомості, периферичні набряки, вазодилатація (приплив крові до обличчя).

З боку шлунково-кишкового тракту — гастрит, зміна кольору мови, дисфагія, жовтяниця (переважає холестатична), діарея (викликана Clostridium difficile).

З боку крові та лімфатичної системи — зниження рівня тромбопластину, підвищення рівня протромбіну, тромбоцитопенія, анемія.

З боку метаболізму - гіперглікемія, гіперліпідемія, гіперурикемія, підвищення ЛДГ у поєднанні з порушенням печінкових тестів.

З боку опорно-рухової системи — артрит, пошкодження сухожиль.

З боку нервової системи - галюцинації, деперсоналізація, підвищення м'язового тонусу, порушення координації, ажитація, амнезія, афазія, емоційна лабільність, порушення сну, мови, процесу мислення, зниження тактильної чутливості, патологічні сновидіння, судоми, сплутаність свідомості, депресія.

З боку дихальної системи – бронхоспазм.

З боку шкіри - висипання (макулопапульозні, пустульозні, пурпура), кропив'янка.

З боку органів чуття — шум у вухах, порушення зору, втрата смакових відчуттів, паросмія (зокрема зміна відчуття запахів, зниження та втрата нюху), амбліопія.

З боку сечостатевої системи - порушення функції нирок (підвищення рівня креатиніну або сечовини).

З частотою розвитку 0,01%

Алергічні реакції - анафілактичні реакції, анафілактичний шок (у тому числі загрозливий для життя), ангіоневротичний набряк (включаючи набряк гортані, що загрожує життю).

З боку ШКТ — псевдомембранозний коліт (у поодиноких випадках загрозливий для життя), гепатит (переважно холестатичний).

З боку опорно-рухової системи — розрив сухожиль.

З боку шкіри – синдром Стівенса – Джонсона.

З боку нервової системи – психотичні реакції.

З боку серцево-судинної системи — шлуночкова тахіаритмія (дуже рідко), фібриляція та тріпотіння шлуночків та зупинка серця переважно у людей, схильних до аритмії.

З боку лабораторних показників — збільшення або зменшення величини гематокриту та зниження або підвищення вмісту еритроцитів, лейкоцитоз, гіпоглікемія, зниження гемоглобіну, підвищення рівня ЛФ, АлАТ, АсАТ, білірубіну, сечової кислоти, креатиніну, сечовини.

Зв'язок змін цих лабораторних показників з прийомом моксифлоксацину не встановлено.

Особливості застосування

У разі комбінованого застосування інфузійного розчину авелокс та інших препаратів для внутрішньовенного введення кожен з цих лікарських засобів слід вводити окремо. допускається введення лише прозорих інфузійних розчинів моксифлоксацину.

Спеціальні попередження та запобіжні заходи

Застосування препаратів хінолонового ряду пов'язане з можливим ризиком розвитку судомного нападу. Моксифлоксацин слід застосовувати з обережністю у пацієнтів із захворюваннями ЦНС, що призводять до виникнення судом або знижують поріг їх виникнення. Не слід призначати препарат хворим на епілепсію.

У пацієнтів з помірною недостатністю функції печінки корекцію доз моксифлоксацину не проводять. Застосування препарату у пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки (по Чайлд-П'ю, стадія С) не рекомендується через відсутність достатнього клінічного досвіду.

При застосуванні моксифлоксацину так само, як і на тлі терапії іншими хінолонами та макролідами, може незначно (до 1,2% вихідного рівня) збільшуватися інтервал QT. У жодного з 9000 пацієнтів, які отримують моксифлоксацин, не відзначалося пов'язаних з подовженням інтервалу QT кардіоваскулярних ускладнень та летальних випадків. Однак моксифлоксацин слід призначати з обережністю пацієнтам із вродженими або набутими захворюваннями,супроводжуються подовженням інтервалу Q-Т, гіпокаліємією, або одержують препарати, що потенційно уповільнюють серцеву провідність (наприклад, антиаритмічні препарати класу Iа (хінідин, прокаїнамід) або класу III (аміодарон, соталол)). Ступінь подовження інтервалу Q-Т може збільшуватися з підвищенням концентрації препарату, тому не слід перевищувати рекомендовану дозу.

Безпека моксифлоксацину в період вагітності та годування груддю не встановлена ​​і його застосування протипоказане. Невелика кількість препарату виділяється із грудним молоком.

Вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами

Незважаючи на те, що моксифлоксацин рідко викликає побічні реакції з боку ЦНС, пацієнти повинні визначити свою індивідуальну реакцію на препарат перед керуванням транспортними засобами та рухомими механізмами.

Необхідно враховувати, що на тлі терапії фторхінолонами, у тому числі й моксифлоксацином, особливо у хворих похилого віку та пацієнтів, які отримують ГКС, можливий розвиток тендовагініту та розриву сухожилля. При появі болю та ознак запалення сухожилля у місці ушкодження рекомендується припинити прийом препарату та знизити навантаження на уражену кінцівку.

Слід враховувати, що застосування антибактеріальних препаратів широкого спектру дії пов'язане з ризиком розвитку псевдомембранозного коліту. Випадків виникнення псевдомембранозного коліту при застосуванні моксифлоксацину не зареєстровано, проте необхідно обережно призначати препарат пацієнтам, у яких в анамнезі є вказівки на тяжку діарею на фоні терапії антибіотиками. У разі виникнення тяжкої діареї прийом препарату слід припинити та призначити відповідну терапію.

У деяких випадках вже після першого прийому препарату можуть розвинутись гіперчутливість та алергічні реакції. Дуже рідко алергічні реакції можуть прогресувати до розвитку анафілактичного шоку, навіть після першого прийому препарату. У таких випадках моксифлоксацин необхідно відмінити та провести відповідні лікувальні заходи (у тому числі протишокові).

При застосуванні хінолонів відзначають реакції фоточутливості, хоча моксифлоксацин не має фототоксичних властивостей. Пацієнти, які одержують препарат, повинні уникати прямих сонячних променів та ультрафіолетового опромінення.

Діти

Застосування моксифлоксацину у дітей та підлітків не рекомендується, оскільки достовірно не встановлена ​​ефективність та безпека застосування препарату.

Взаємодія

Антацидні засоби, мінерали та полівітаміни. поєднаний прийом моксифлоксацину з антацидними засобами, мінералами та полівітамінами може спричинити порушення всмоктування препарату через утворення хелатних комплексів з полівалентними катіонами,що містяться у цих лікарських засобах, а це може у свою чергу призвести до зниження їх концентрації у плазмі крові. тому антациди, антиретровірусні та інші препарати, що містять кальцій, магній, алюміній, залізо, слід приймати не менш як за 4 години до або через 2 години після перорального прийому моксифлоксацину.

Ранітидин

Поєднане застосування ранітидину і моксифлоксацину незначно змінює всмоктування останнього.

Препарати, що містять кальцій

При сумісному прийомі моксифлоксацину з високими дозами препаратів, що містять кальцій, клінічно значного впливу на всмоктування моксифлоксацину не виявлено, за винятком невеликого зниження швидкості абсорбції.

Теофілін

Моксифлоксацин не впливає на фармакокінетику теофіліну (і навпаки), отже, не взаємодіє з ізоферментами цитохрому Р450 підтипу 1А2.

Варфарин

При сумісному застосуванні моксифлоксацину з варфарином протромбіновий час та інші показники зсідання крові не змінюються. Але іноді у пацієнтів, які отримують одночасно з фторхінолонами антикоагулянти, спостерігалися випадки підвищення антикоагулянтної активності антитромботичних препаратів. Факторами ризику є наявність інфекційних захворювань (і супутній запальний процес), вік та загальний стан пацієнта. Тому у разі поєднаного застосування варфарину та моксифлоксацину необхідно коригувати дозу пероральних антитромботичних препаратів.

Пероральні контрацептиви

Взаємодії між моксифлоксацином та пероральними контрацептивами не відзначали.

Протидіабетичні засоби

Не встановлено клінічно значущої взаємодії між глібенкламідом та моксифлоксацином.

Ітраконазол

При сумісному застосуванні з моксифлоксацином показник AUC ітраконазолу змінюється незначно. Істотного взаємного впливу препаратів не виявлено, тому у зміні режиму дозування жодного препарату немає необхідності.

Дігоксин

Фармакокінетика дигоксину під впливом моксифлоксацину не змінювалася і навпаки.

Морфін

При парентеральному введенні морфіну та одночасному пероральному прийомі моксифлоксацину зниження біодоступності останнього не відзначали; максимальна концентраціямоксифлоксацину в плазмі незначно знижується (17%).

Атенолол

Фармакокінетика атенололу незначно змінюється під впливом моксифлоксацину. Після прийому одноразової дози AUC атенололу підвищується на 4%, а максимальна концентрація у плазмі знижується на 10%.

Пробенецид

Пробенецид не впливає на загальний та нирковий кліренс моксифлоксацину,тому корекції дози при поєднаному застосуванні немає необхідності.

Інфузійний розчин моксифолоксацину несумісний з розчинами натрію хлориду 10% і 20%, натрію гідрокарбонату 4,2% і 8,4%. Препарат не можна одночасно вводити з іншими антибіотиками.

Передозування

Не відмічено жодних побічних ефектів при застосуванні авелоксу у здорових добровольців у разових дозах до 1,2 г або в дозі 600 мг на добу протягом 10 днів.

У разі передозування проводять симптоматичну терапію, поєднуючи з ЕКГ-моніторингом, відповідно до клінічної ситуації. Застосування активованого вугілля є доцільним лише при передозуванні моксифлоксацину у формі таблеток, на ранньому етапі це попереджає системну експозицію моксифлоксацину. Після його внутрішньовенного введення активоване вугілля незначно (на 20%) знижує системну експозицію препарату.

Умови зберігання

У сухому, захищеному від світла місці при температурі 8–25 °С. не заморожувати.